У другій половині січня 1944 року завершилося перегрупування радянських військ, постачання їм нової техніки та боєприпасів, а також розвідувальні заходи щодо оборонних позицій противника. 30 січня 1944 року розпочалася Нікопольсько-Криворізька наступальна операція. Далі на kryvyi-rih-yes.
Вона стала однією з важливих частин радянського наступу у південному напрямку під час Другої світової війни. Її проведення було зумовлено як загальностратегічною ситуацією на Східному фронті, так і специфічними особливостями регіону, який охоплював значні промислові та ресурсні можливості, важливі для оборони та подальшого наступу.
Передумови операції: стратегічне значення Нікопольсько-Криворізького плацдарму
Основною передумовою Нікопольсько-Криворізької операції стало завдання, поставлене ще на початку січня 1944 року командувача 3‑го Українського фронту, генералу армії Родіону Малиновському. Його наказ полягав у проведенні наступу у двох напрямках. З одного боку — на південний схід до Дніпра з метою розгрому нікопольського угрупування противника спільно з військами 4‑го Українського фронту, з іншого — на захід, до річки Інгулець, оминаючи Кривий Ріг з південного боку для знищення криворізького угрупування ворога.
До початку операції Радянський Союз вже здобув низку успіхів у звільненні територій України. Накопичення переможних ударів дозволило радянському командуванню перейти до локалізованих операцій для розгрому залишків німецьких групувань у стратегічно важливих районах. Разом вони завдали удару по семи німецьких дивізіях, які на той момент перебували у місті.
Регіон Нікополя та Кривого Рогу містив численні промислові підприємства, а також шахти з корисними копалинами, які були критичними для забезпечення обороноздатності та подальшої військової продукції. Звільнення цих регіонів мало стратегічне значення для подальшого відновлення економічного потенціалу країни.
Наявність залізничних вузлів та автомобільних шляхів у регіоні сприяла швидкому переміщенню військових підрозділів та їхньому забезпеченню необхідними ресурсами. Це дозволило оперативно концентрувати сили для проведення ударних дій.
Німецькі війська активно обороняли важливі напрямки на півдні, використовуючи регіон як плацдарм для стримування радянського наступу. Утримання противником позицій у Нікопольсько-Криворізькому районі ускладнювало загальну ситуацію на фронті й вимагало організації спеціального наступу для прориву оборонних рубежів.
В умовах активного наступу особлива увага приділялася організації постачання боєприпасів, пального та продовольства, що стало вирішальним чинником для підтримання бойової здатності підрозділів.
Розробка плану операції охоплювала координацію дій між різними частинами, врахування природних перешкод та оборонних споруд противника. Це дозволило сформувати комплекс заходів, спрямованих на розрив ворожої оборони та подальше розгортання наступу углиб території окупанта.
Хід бойових дій: ключові етапи наступу Червоної армії
Наприкінці січня 1944 року радянські війська розпочали активний наступ на Криворізькому напрямку. Основні сили 46-ї та 37-ї армій 3-го Українського фронту рушили в бік Апостолового. 82-й армійський корпус успішно прорвав оборону противника, змусивши німців кинути всі резерви на утримання Веселих Тернів. Скориставшись цим, головне угруповання фронту перейшло в рішучий наступ, прорвало німецьку оборону та 5 лютого звільнило Апостолове, а через три дні — Нікополь.
10 лютого радянські війська вийшли до річки Інгулець, створивши передумови для одночасного удару по Кривому Рогу з трьох напрямків — півночі, сходу та південного сходу. Хоча основні сили противника були розгромлені, залишки німецького угруповання зосередилися у Кривому Розі, організувавши там потужну оборону.
Війська 3-го Українського фронту отримали наказ завдати удару по противнику з двох сторін: 37-ма армія наступала з північного сходу, а 46-та — з південного сходу. Авіаційну підтримку забезпечували штурмові та винищувальні дивізії 17-ї повітряної армії.
Вранці 17 лютого 1944 року радянські війська розпочали атаку. Німці, намагаючись утримати позиції, підтягували резерви та постійно контратакували за допомогою піхоти, танків і самохідних артилерійських установок. Противник організував оборону на височинах та вздовж річкових рубежів, використовуючи природні перешкоди.
Зимові умови ускладнювали наступ. Танки й артилерія часто застрягали у глибоких заметах та розмоклих шляхах. Солдати 15-ї гвардійської стрілецької дивізії, скориставшись хуртовиною та поганою видимістю, змогли проникнути у тил ворога. Вони оточили гарнізон противника у селі Новопокровка та на залізничній станції Пічугіно, знищивши ворожі підрозділи в цьому районі.
Тим часом частини 46-ї армії форсували річку Інгулець у кількох місцях. Біля Широкого противник створив потужний вузол оборони, проте радянські війська змогли його обійти й просуваючись уздовж лівого берега Інгульця, рушили у напрямку Кривого Рогу.
З північного сходу частини 15-ї та 29-ї гвардійських стрілецьких дивізій 82-го корпусу наблизилися до залізничної станції Довгинцеве — останнього великого опорного пункту німців перед містом. Зав’язалися запеклі бої, під час яких населені пункти навколо станції неодноразово переходили з рук у руки. Після знищення ворожого гарнізону радянські війська звільнили Довгинцеве, увірвалися на північно-східну околицю Кривого Рогу та почали форсувати річку Саксагань.
Німці чинили впертий опір, воюючи за кожну вулицю та будинок. Втім, радянські війська продовжували проривати оборону противника, поступово вибиваючи його з міста.
У ніч на 22 лютого 1944 року німці здійснили контратаку за підтримки танків, але радянські війська її успішно відбили, завдавши ворогу значних втрат.
Вранці 22 лютого стрілецькі корпуси остаточно взяли місто під свій контроль. Близько 16:00 Кривий Ріг був повністю звільнений від німецьких військ. Після звільнення у шахті №5 було виявлено два шурфи, де загарбники стратили близько семи тисяч мирних мешканців.
Після визволення Кривого Рогу радянські війська продовжили наступ. Тривалі бої точилися на південних околицях міста. 29 лютого було звільнено Широке та прилеглі села. Останні населені пункти Криворізького району звільнили від окупантів у березні 1944 року.
Таким чином, Нікопольсько-Криворізька операція завершила звільнення правобережної частини Дніпровщини від нацистських загарбників.
Роль партизанів та місцевого населення у визволенні
Перед початком операції партизани активізували підривні дії на основних комунікаціях постачання німецьких військ. Це сприяло дезорганізації відступу ворожих частин та ускладнило підвезення боєприпасів і продовольства.
Місцеві партизанські групи збирали дані про розташування німецьких підрозділів, артилерійських позицій і мінних полів, що дозволяло радянському командуванню краще планувати удари.
Окремі партизанські групи атакували невеликі гарнізони противника в селах і містечках, чим змушували німців витрачати сили на боротьбу з ними, замість того щоб зосереджуватися на обороні Кривого Рогу та Нікополя.
Місцеве населення активно допомагало радянським військам та партизанам, надаючи матеріальну допомогу й розвідувальні дані.
Мешканці міст і сіл переховували поранених радянських солдатів і партизанів, передавали їм харчі, одяг та ліки. У багатьох селах працювали підпільні госпіталі, де лікарі та медсестри таємно лікували поранених.
Завдяки місцевим мешканцям радянське командування мало точну інформацію про переміщення ворожих військ, їхні оборонні рубежі та мінні поля. Інколи селяни навмисно вводили німців в оману, спрямовуючи їх у неправильному напрямку або затримуючи їхні пересування.
У містах та селах люди саботували роботу заводів і шахт, які німці використовували для своїх потреб. Затоплення шахт, псування техніки та підпали складів були поширеними методами боротьби.
У деяких випадках партизани здійснювали напади на німецькі частини, які відступали відволікаючи їх від основного фронту. Це допомагало радянським військам швидше просуватися вперед.
Партизанські загони та місцеве населення відіграли важливу роль у звільненні Кривого Рогу та Нікополя під час Нікопольсько-Криворізької операції 1944 року. Їхня діяльність значно ускладнила оборону німецьких військ, підірвала їхні тили та полегшила просування радянських військ.
Наслідки операції: втрати, здобутки та подальший хід війни
У результаті операції було завдано серйозної поразки групі армій «Південь», знищено та розгромлено значну кількість німецьких дивізій. Втрати противника сягали десятків тисяч осіб убитими, пораненими та полоненими. Ворожі війська були змушені відступити на захід, залишивши оборонні рубежі.
До початку операції німецькі війська утримували Нікопольський плацдарм, який мав важливе значення для подальших дій вермахту в регіоні. Після успішного наступу радянських військ цей плацдарм було ліквідовано, що значно ускладнило оборону німців на півдні України.
Операція створила сприятливі умови для подальшого наступу Червоної армії в напрямку Миколаєва, Одеси та Західної України. Вона стала важливою частиною загального звільнення території України від нацистської окупації.
Кривий Ріг та Нікополь були ключовими промисловими центрами, зокрема осередками металургії. Їх звільнення стало важливим кроком для відновлення радянської економіки.
Під час бойових дій та відступу німці застосовували тактику «випаленої землі», знищуючи підприємства, шахти, залізничні станції та житлові квартали. Значна частина будівель у Кривому Розі та Нікополі була зруйнована, що ускладнило процес післявоєнного відновлення.
Відразу після звільнення розпочалися роботи з відновлення шахт, заводів і транспорту. Місцеве населення активно брало участь у цих процесах, а радянський уряд виділяв значні ресурси на відбудову регіону.
Після відступу німецьких військ у звільнених районах були виявлені масові поховання цивільного населення та військовополонених, закатованих під час окупації. Відкрилися факти жорстокого поводження з мирними жителями та використання їх як примусової робочої сили.
Успіх операції надихнув партизанські загони та підпільні групи в інших регіонах України активізувати свої дії. Це сприяло подальшому ослабленню німецької оборони в Україні.
Нікопольсько-Криворізька операція стала важливим етапом у визволенні України від нацистської окупації. Водночас операція мала значні економічні та соціальні наслідки, адже регіон зазнав значних руйнувань, а його відновлення вимагало великих зусиль. Попри це, її успішне проведення стало важливою віхою у боротьбі за визволення України.