У першій половині 19 століття Криворіжжя стало частиною масштабного експерименту Російської імперії — створення військових поселень, які поєднували армійську службу з хліборобською працею. На теренах сучасного Криворізького району були засновані десятки таких поселень, що мали сувору дисципліну, централізоване управління та чітку інфраструктуру. Попри недовгу історію, ця система залишила після себе помітний слід: у плануванні сіл, архітектурі, топонімах, народній пам’яті та культурі. Спадщина військових поселень — важлива частина історичного обличчя Криворіжжя, яка зберігає відлуння імперського минулого в сучасному просторі степового міста. Далі на kryvyi-rih-yes.
Заснування військових поселень: імперська політика та стратегічні цілі
Процес створення військових поселень на території Криворіжжя розпочався у першій половині 19 століття в межах політики Російської імперії щодо організації військових поселень. Ініціатором реформи був імператор Олександр I, який 8 жовтня 1818 року підписав наказ, відповідно до якого у межах реорганізації частини Української уланської дивізії та Бузького козацького війська було створено нову Бузьку уланську дивізію. Варто зазначити, що цей наказ фактично ліквідував Бузьке козацьке військо як окрему військову одиницю.
Офіційне закріплення Кривого Рогу як військового поселення відбулося за наказом імператора Миколи I від 6 грудня 1828 року. Згідно з цим документом, поселення Кривий Ріг, а також сусідні Широке та Шестерня були передані з державного утримання під управління генерал-майора Є. Г. Сєлєхова, командира Бузької уланської дивізії. Саме її частини стали основою для формування військових поселень у Херсонському уїзді.
У Кривому Розі були розквартировані підрозділи 1-го Бузького уланського полку. Цей полк було сформовано ще 8 жовтня 1817 року на базі частини 3-го Українського уланського полку та залишків Бузького козацького війська. 30 червня 1830 року він був перейменований на Бузький уланський полк, який увійшов до складу 9-го кіннотного округу Новоросійського військового поселення.
Військові поселення Кривого Рогу належали до 9-го округу, який складався із трьох волостей. На момент створення тут розташовувалися:
- Штаб 5-ї кінно-артилерійської бригади.
- 26 державних будівель.
- 1 дерев’яна церква.
- 6 господарчих будівель.
- 556 будинків військових поселенців.
Згідно з військово-статистичним описом 1849 року, Кривий Ріг як військове поселення налічував 596 дворів, що свідчило про поступове скорочення населення. Також у поселенні були кам’яна церква та гребля на місці впадання річки Саксагань у річку Інгулець.
Попри зусилля уряду щодо посилення системи військових поселень, вона зрештою виявилася неспроможною та неефективною. У 1852 році імператор Микола I розпорядився приєднати до 9-го округу додаткові державні поселення Лозуватку, Вшиве та Костромське, а штаб кінно-артилерійської бригади перенести з Широкого до Кривого Рогу. Однак ці заходи не змогли врятувати військові поселення від занепаду.
Поразка Російської імперії в Кримській війні 1853–1856 років остаточно виявила недієздатність системи військових поселень. У 1857 році вони були офіційно ліквідовані, а Кривий Ріг та інші поселення перетворилися на звичайні населені пункти. Надалі розвиток регіону визначався приватними ініціативами, серед яких ключову роль відігравали промислові проєкти Олександра Поля та інших підприємців.
Побут і служба поселенців: між військовим обов’язком і господарством
Чоловіки-поселенці одночасно були солдатами й селянами. У Кривому Розі дислокувалися підрозділи кавалерії, зокрема полки Бузького уланського полку. Поселенці перебували під суворою військовою дисципліною: щодня проходили муштру, вишкіл та несли чергування. Поєднання солдатського розпорядку з роботою на землі часто викликало невдоволення, що призводило до конфліктів і повстань.
Чоловіки віком від 18 до 45 років, які підлягали військовій службі, зобов’язані були:
- Служити у військових частинах на місці.
- Виконувати польові роботи.
- З’являтися на щоденні заняття під командуванням військових інструкторів.
Після 45 років їх звільняли від стройових занять, але не від обов’язків по господарству та виконання розпоряджень влади.
Побут поселенців регламентувався «Поселенським статутом» 1816 року. Життя у військових поселеннях суворо контролювали:
- Будівництво хат велося за типовими проєктами.
- Графік дня визначався сигналами: підйом, робота, відпочинок, молитва.
- Приватне життя фактично не існувало: на весілля, переїзд чи зміну місця роботи потрібен дозвіл.
Жінки та діти теж були включені в систему: вони працювали на полях, ткали, пряли, готували. Діти з 7 років навчалися у поселенських школах, а хлопців з 15 років готували до армійської служби.
Система військових поселень базувалась на тотальному контролі. Будь-яке невиконання розпоряджень каралось фізично — батогами, арештами, засланням. Це породжувало численні виступи. Наприклад, у 1831 році в Україні зафіксовано близько 15 локальних бунтів у військових поселеннях.
Реформи 1857 року, ініційовані ще за царювання Миколи I, ліквідували військові поселення як неефективну і соціально вибухонебезпечну систему. Поселенці отримали статус державних селян, що значно послабило військовий тиск на громади, зокрема й у Кривому Розі.
Реформи та ліквідація: як змінювалася система військових поселень
У середині 19 століття система військових поселень, до якої належала й територія Криворіжжя, зазнала глибокої кризи. Цей експеримент Російської імперії, який поєднував військову службу з сільськогосподарською працею, не виправдав себе — ні з економічної, ні з соціальної, ні з військового погляду.
Причини кризи системи:
- Неефективність управління — централізована система не враховувала місцевих умов, обтяжувала господарське життя селянина і гальмувала розвиток.
- Соціальна напруга — постійна муштра, обмеження свободи, жорстка дисципліна викликали обурення серед поселенців. У різні роки на території України фіксувалися бунти, зокрема у Криворізькому повіті.
- Військова малоефективність — війна з Туреччиною 1828–1829 років та Кримська війна 1853–1856 виявили слабку боєздатність військових поселенців.
У 1857 році міністр військових справ Дмитро Мілютін розпочав ліквідацію військових поселень як складову частину майбутньої військової реформи. Указом царя Олександра II було передбачено:
- Скасування стройової служби для поселенців.
- Перехід усіх військових поселень до цивільного управління.
- Передача земель і господарств під контроль державної сільської адміністрації.
- Перетворення поселенців на державних селян з правом володіти землею, хоча й без повної власності.
На Криворіжжі ці зміни запроваджувалися поступово. Військові гарнізони, що базувались у районі сучасного Центрально-Міського та Покровського районів, були виведені або переведені на інші бази. Багато колишніх солдатів залишилися на місці й заснували сільськогосподарські роди.
Наслідки для регіону:
- Економічна лібералізація — селянам надали більше свободи у веденні господарства: вони самостійно обробляли землю та мали змогу розвивати ремесла й торгівлю.
- Формування стабільного сільського населення — багато сучасних сіл і хуторів Криворіжжя мають корені у військових поселеннях.
- Соціальне полегшення — зник суворий контроль, люди могли одружуватись, переїжджати, змінювати заняття без дозволу.
Жива пам’ять військових поселень: що вціліло
Система військових поселень, хоч і проіснувала лише близько 40 років, залишила глибокий слід у соціальному, культурному й просторовому розвитку Криворізького краю. Сьогодні її сліди можна побачити у назвах, забудові, місцевих традиціях та навіть у ментальності мешканців сіл.
Багато сіл і районів мають регулярне планування, притаманне військовим поселенням, зокрема: прямі вулиці, центральна площа з храмом і адміністративною будівлею, однакові садиби (за зразком «поселенських хат»).
Таке планування збереглось, наприклад, у селах Широке, Лозуватка, Глеюватка, Чкалове, Новопілля, які виникли або перебудовувались саме у часи військових поселень.
У деяких селах досі збереглися фрагменти будівель 19 століття — старі мазанки, господарські споруди, а подекуди — залишки казарм чи адміністративних будівель:
- У Широкому — частина старої поселенської забудови в центрі села.
- У Лозуватці — залишки фундаменту споруди, імовірно, штабу або школи військових поселенців.
У багатьох поселеннях будувалися церкви за державним коштом, які водночас були і духовним, і адміністративним центром. Деякі з них збереглися або були відбудовані:
- Церква Різдва Богородиці у Лозуватці — первинну будівлю зведено у 1830-х роках, яка у 2025 році діє у новішому вигляді.
- Церква у селі Грузьке — одна з найдавніших кам’яних споруд у регіоні.
Частина сучасних назв походить із військової тематики або вказує на зв’язок із полковими структурами:
- «Штабний хутір», «Полкове», «Казарма» — назви урочищ або старих частин сіл.
- Деякі райони сучасного Кривого Рогу — зокрема Центрально-Міський, частково сформувалися на основі колишніх військових поселень.
Чимало родин у селах Криворіжжя можуть простежити своє походження до солдатів-поселенців. Прізвища, на кшталт Козак, Улан, Драгуненко, Аракчеєв — поширені у сільських громадах.
У місцевому фольклорі, обрядах та піснях зустрічаються мотиви солдатчини, муштри, військової долі. Наприклад, у народних піснях Широкого й Лозуватки досі можна почути згадки про солдатське життя й тугу за волею.
Хоч система військових поселень була ліквідована понад 150 років тому, її сліди залишаються в просторовій організації, архітектурі, пам’яті, а головне — в ідентичності сільських громад Криворізького краю. Вивчення цієї спадщини допомагає глибше зрозуміти, як формувався регіон і які чинники впливали на його культурний розвиток.