Під час Другої світової війни у Кривому Розі жити було дуже важко. Люди прокидалися кожного дня з думками про майбутнє, яке тоді їм здавалося неможливим. Вони не знали новин, втрачали зв’язок з рідними та були постійно використані у вигляді робочої сили, але у більшості з них було внутрішнє сподівання та віра. На вулицях мешканців міста постійно переслідували агітаційні плакати та новини про успіхи окупаційних військ. При такому божевільному повсякденні деякі погоджувалися на співпрацю з німцями, деякі навпаки створювали підпільні організації, за які потім були покарані, а деякі відправлялися у найнебезпечніші бойові локації, щоб самим побороти ворога. Такою стала і мешканка Кривого Рогу Валентина Погорєлова. Далі на kryvyi-rih-yes.
Війна, що трапилась у юні роки
Наступ німецької армії влітку 1941 року змінив життя кожної людини. Це торкнулося і молоду дівчину, яка вже у свої 16 років закінчила курси санінструкторів та стала лікарем-добровольцем. У серпні 1943 року її відправили у фронтову зону. У складі медслужби Третього Українського фронту їй довелося побувати у місцях проведення боїв біля Югославії, Молдови, Угорщини та самої України. Тоді кожен виконував свою справу не те що професійно, а навіть перевершував власні можливості. Величезний внесок у звільнення окупованих територій та рятування життів внесли саме лікарі та санітари. Інколи вони ціною власного життя допомагали переправляти ешелони з пораненими солдатами та офіцерами, виносили з поля бою скалічених та надавали невідкладну медичну допомогу полоненим. Лікарів не вистачало, вони зазвичай були потрібні для проведення складних операцій, тому більшість дій повинні були виконувати юні дівчата, які ще не встигли відчути життя на смак. Саме під час такої діяльності Валентина Погорєлова отримала поранення в голову, в результаті чого стала інвалідом. Це трапилося під час ведення бою за озеро Балатон.
Дуже часто усе горе та скалічені души можна по-справжньому відчути спостерігаючи за зруйнованими поселеннями людей. Розповіла Валентина і про наше потрощене та розбите тогочасне місто. За її словами Кривий Ріг тоді виглядав жахливо, його начебто вивертало назовні. Через величезну кількість бомб та снарядів утворилися страхітливі ями та воронки, навколо були розкидані шматки заліза, уламки будівель, різноманітні речі людей та інший мотлох. Битва за Кривий Ріг була однією з найжорстокіших, усюди панував хаос та несамовитий страх. Сама Валентина Погорєлова зазначає, що такого не бачила майже за весь період війни, наприклад, у Болгарії та Угорщині взагалі не було нічого подібного. Про це повідомляє ДНЕПР ВЕЧЕРНИЙ
Фото: ДНЕПР ВЕЧЕРНИЙ
Повоєнна реабілітація та історії, що будуть переслідувати до кінця життя
Після війни Валентина повернулася до нормального життя, оселилася у Кривому Розі. Вийшла заміж за бойового льотчика Бориса Погорєлова та народила дітей. Вона пропрацювала 44 роки у міському тубдиспансері №4. Також фронтова медсестра має онуків, правнуків та праправнуків. Але навіть спокійне, мирне життя ніколи не перекреслить жахи війни. Трагічні події, образи важкопоранених, картини скривавлених солдат та потрощених міст супроводжують Валентину усе життя.
У січні 2023 року мешканка міста відсвяткувала свій 96-тий день народження. Привітав героїню і заступник голови Ради оборони міста Олександр Вілкул. Валентина Погорєлова дуже занепокоєна воєнною ситуацією у світі та в Україні. Адже вважає, що людство не повинно допускати війн, це горе та страждання, які залишають свій відбиток на усе життя.