Війна – це подія сповнена горем, страхом та жахіттями. Усі ми кожного року вшановуємо пам’ять жертв Другої світової війни та з жахом дізнаємось нові подробиці історії. Ми інколи не розуміємо яким чином людям взагалі вдавалося жити під прицілом окупаційної влади. Але вони продовжували це робити, хтось вів активну підпільну діяльність, хтось намагався передавати секретну інформацію заради перемоги, а хтось просто продовжував існувати, не знаючи про майбутнє та вірити у найкраще. У такі моменти ми завжди думаємо про найменших за віком осіб нашого суспільства. Адже діти сприймають подібні ситуації найбільш вразливо. Вони повинні з веселощами згадувати своє дитинство і не мають нести відповідальність за вчинки дорослих, але війна внесла свої коригування. Цікаво дізнатися про можливість навчатися у Кривому Розі під час Другої світової війни. Далі на kryvyi-rih-yes.
Жахи війни очима дітей
Окупаційним військам тогочасної Німеччини були надані вказівки знищити більшість населення, іншу частину – перетворити у робочу силу. Після захоплення території Криворіжжя фашисти проводили переписи населення для того, щоб оцінити стан людського ресурсу. Обирали найбільш вдалих представників, які змогли б важко працювати тривалий час. До роботи залучали і підлітків, а в останні роки війни і дітей. Зазвичай вони мали працювати у сільськогосподарській галузі, адже окупанти планували створити плацдарм для заселення земель німецькими фермерами, а для оброблення такої великої території потрібна була достатня кількість робітників. На жаль, у Радянському Союзі не існувало чіткого плану евакуації дітей, як це було проведено у країнах Європи. Влада схаменулася досить пізно і вивезти до Уралу, Закавказзя та інших віддалених регіонів вдалося дуже маленький відсоток населення. Також часто відбувалося так, що евакуйовували тільки важливих працівників, наприклад, науковців, інженерів та представників влади. І ніхто не міг з упевненістю сказати чи поїде з ними сім’я.
Наступ німецької армії на територію СРСР почався улітку 1941 року, це був час літніх канікул. Вже у серпні Кривий Ріг було захоплено. У перший рік війни у місті працювало 49 шкіл та Педагогічний інститут на вулиці Мазепи. Пізніше працювати було дозволено тільки початковим школам, їх повинні були відвідувати діти віком від семи до одинадцяти років. Якщо дитина не була присутня на заняттях, то батьки мали виплачувати грошовий штраф. У самому Кривому Розі на роботу відправляли тих, хто досяг п’ятнадцятиріччя. Але часто (особливо у багатьох селах) діти починали працювати набагато раніше і взагалі не мали змоги навчатися. Про необхідне шкільне приладдя взагалі можна не згадувати, тому що іноді вдома не було навіть їжі.
Школа, що стала пам’яткою
Однією із шкіл, що продовжували працювати на початку війни була середня школа номер 32, але дуже скоро окупаційні війська її зруйнували. Об’єкт також цікавий своїми учнями. Одним з них був криворіжець Скляр Григорій Оникійович, який навчався у школі з 1925 по 1932 рр. Він брав участь у війні з серпня 1941 року, тоді командував батальйоном 221 гвардійського стрілецького полку 77 гвардійської стрілецької дивізії. Григорій отримав низку нагород, але у 1943 році загинув у битві за село Бєлгородської області. Йому вдалося зупинити 12 танків, 7 з яких він знищив та вже посмертно отримав звання Героя Радянського Союзу.
У 1967 році на фасаді відбудованої будівлі школи встановили меморіальну дошку, на якій було вказано ім’я героя. А в 1982 році об’єкт було взято на облік через його історичну цінність. Згодом сама будівля стала Центром соціально-психологічної реабілітації дітей, а школа №32 отримала нову локацію для розміщення. Було перенесено і саму меморіальну дошку до будівлі, що знаходиться на мікрорайоні Зарічний.