Як відомо, у Радянському Союзі було заборонено мати іноземну валюту, а якщо ще займатися її обміном, то можна було навіть попрощатися із життям. Проте у 1990-ті роки все змінилося і в усіх великих населених пунктах з’явилися люди, у яких можна було поміняти одну валюту на іншу. Їх так і називали – валютчики або “міняйли”. Кривий Ріг не залишився осторонь, адже він є промисловим містом з великим оборотом фінансів. У 90-ті роки діяльність валютчиків у Кривому Розі була дуже популярна та затребувана, тому що не всі бажали купувати валюту у банках. Найчастіше, покупцями у “міняйл” були ті, хто боявся привернути увагу державних органів до своїх прибутків або викликати інтерес з боку кримінальних елементів, яких тоді у місті було немало. Далі на kryvyi-rih-yes.com.ua.
Організація роботи валютчиків
Про особливості роботи криворізьких валютчиків у 90-ті роки та пізніше погодився розповісти одному із місцевих видань криворіжець, який має такий досвід. Проте, на умовах повної конфіденційності, чоловік погодився поділитися своїм досвідом під іншим ім’ям – Сергій Павленко.
Після закінчення гірничого інституту у Кривому Розі, Сергій влаштувався працювати на цементний завод, проте через декілька років на підприємстві змінився власник і відбулася реорганізація. Криворіжцю прийшлося піти шукати іншу роботу, проте у 1990-ті це було зовсім непросто. Зацікавився роботою валютчика Сергій Павленко після розмови зі своїм сусідом, який займався цим у Центрально-Міському районі. Він вирішив попросити його розказати про умови роботи і виявилося, що є деякі складнощі.
Як розповів Сергію сусід, заробляти можна було двома способами: вкласти свої гроші або чужі (“хазяїна”). Проте навіть якщо працювати зі своїми, треба регулярно віддавати певну суму “криші” – це людина, яка забезпечує тобі можливість роботи на незаконній ниві. Те, скільки грошей доведеться віддати, залежить від того, на якому місці працюватиме валютчик – якщо це прибуткова точка, то Сергій мав викладати від 100 доларів щомісяця.
З правоохоронцями Сергій Павленко зазвичай завжди домовлявся, інакше працювати там, де його бачать усі, чоловік не зміг би. Згідно із законом за нелегальну купівлю, обмін та використання валютних цінностей, правопорушник мав сплатити штраф від 500 до 800 гривень. За словами Сергія Павленка, це не критично для “міняйл”, а до конфіскації валюти за усі 20 років його роботи справи не доходило.
Починаючи з 90-х років з працівниками тіньового валютного бізнесу іноді співпрацювали правоохоронці. Крім євро та доларів, “міняйлам” часто приносять крадені речі – найчастіше, це золоті прикраси. Сергій Павленко розповідає, що він майже завжди відмовлявся від такого і передавав прикмети злочинців “операм”.
У чому головна небезпека роботи валютчиків?
Криворіжець розповідає, що діяльність валютчиків доволі небезпечна для їхнього життя, хоча новачкам у цій справі здається, що складнощі мінімальні. За усі 20 років роботи “на валюті”, Сергій брав перерву лише на 2 роки, коли намагався відкрити свій легальний бізнес. Проте цю ідею виявилося складно реалізувати і він повернувся на знайоме місце роботи.
Сергій зізнається, що іноді валютчиків грабують та намагаються вбити. У 2006 році у Кривому Розі та сусідніх містах діяла відома банда, яка спеціалізувалася на тому, що нападала на “міняйл” з вогнепальною зброєю. У ті роки загинуло декілька хлопців, яких знав криворіжець.
Найгірше, якщо заберуть чужі гроші, адже тоді доведеться працювати безкоштовно декілька років. Проте на місце роботи з грошима валютчики ніколи не їздять громадським транспортом, лише власним авто або на таксі.